Виступи

Як не треба готувати дитину до школи

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов^’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

- "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові.

Отож, у добру путь вам і вашим дітям!!!

Давайте правильно спілкуватися з дітьми

«Головна думка при спілкуванні: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цього привертає душу дорослого і дає щастя дітям» (С.Соловейчик)

Будь-який сильний тиск сприймається дитиною, як примус і викликає «ефект бумеранга» - протидію. Що ж робити? Змініть стиль свого спілкування, а саме:

Починайте говорити з дитиною не з слова «ТИ» а з слова «Я»

Наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані».

На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «ТИ» дитина ображається, відгороджується, а у відповідь на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.

Звернення з «Я» дає можливість дітям більше довідатися про нас дорослих. Часто ми відгороджуємося від дітей панцирем «авторитету», що намагаємося удержати за будь-яку ціну. Іноді діти навіть дивуються, коли довідаються, що батько і мати щось відчувають!

Якщо ж ви відкриті і щирі у виявленні своїх почуттів, діти стають більш щирими у виявленні своїх. Вони починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм теж можна довіряти.

Висловлюйте своє почуття без наказу або догани, залишайте за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Щоб успішно зробити зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:

1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…»

2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим: … «я змушена піти в магазин».

3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «… мені не подобається брати на себе цей обов’язок».

Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:

поводження дитини,
почуття дорослого,
наслідки поводження дитини для дорослих.

Наступні речення допоможуть вам побудувати спілкування за даною схемою:

Якщо ти … (констатація вчинку дитини)

Я відчуваю … (констатація ваших переживань)

Тому що … ( констатація наслідків поводження дитини)

Радості і успіху вам дорогі батьки в дійсно людських відносинах з дітьми!

Психологічне здоровя: основні риси та показники здорової особистості

У матеріалах Всесвітньої федерації психічного здоров'я термін «психічне здоров'я» (а точніше психічне нездоров'я) не зводиться до психічних розладів, які є предметом психіатрії.

Ось деякі положення щодо психічного здоров'я:

«Психічне здоров'я — це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань.

Психічне здоров'я - це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке, чи ні. Коли ми говоримо про щастя, духовний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров'я».

Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Багато ступенів психічного здоров'я, яке можна визначити на підставі таких показників:

як Ви ставитеся до себе;

як Ви ставитеся до інших;

як Ви справляєтеся з потребами життя».

1. Конкретизація цих положень:

Психічно здорові люди добре ставляться до себе.

До себе, як і до інших, вони ставляться толерантно, спокійно.

Вони не зменшують і не перебільшують свої здібності.

Вони можуть бачити, усвідомлювати свої недоліки.

Вони поважають себе.

Вони вважають, що можуть правильно поводитися у більшості ситуацій, що виникають.

2. Вони почуваються добре поруч з іншими:

Вони враховують інтереси інших людей.

Вони люблять людей і довіряють їм.

Вони не принижують інших і не дозволяють їм робити цього.

Вони вважають себе частиною групи.

У них є почуття відповідальності за інших людей.

3. Вони відповідають життєвим потребам:

Якщо виникає проблема, вони намагаються її вирішити.

Вони не бояться взяти на себе відповідальність.

Вони намічають реальні цілі.

Вони можуть самостійно приймати рішення.

Їм подобається докладати зусилля до того, чим вони займаються.

Основні риси, психічно здорової особистості.

Вона вільно ставить перед собою цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів.

Такі цілі, як правило, реальні, оскільки людина здатна об'єктивно оцінити свої можливості й здібності.

Діяльність людини не детермінується лише зовнішніми силами: людина бере на себе відповідальність за свої вчинки.

Таким особистостям властиві творчі здібності у певній галузі.

Їм властиві повага до себе та інших, демократичність у взаєминах з іншими, відмова від лицемірства і маніпулювання як засобу впливу.

Психічне здоров'я особистості досить тісно пов'язане не лише з фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з моральним (духовним) та соціальним здоров'ям. Від врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності особистості залежать її взаємини з навколишнім світом, ступінь оволодіння духовними цінностями, побудова взаємин на основі моральних норм, адаптація до змін соціального середовища. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Стан психічного здоров'я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність. Психічне здоров'я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних можливостей.

Психічно здоровій особистості притаманні гармонія, психічна врівноваженість, духовна спрямованість, орієнтація на саморозвиток і вдосконалення, збагачення особистісних властивостей.

Серед основних показників психічного здоров'я можна

виокремити такі:

в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), вільне виявлення емоцій, їх адекватність, оптимальне самопочуття;

в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, утримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;

у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконтроль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекватне сприйняття навколишнього світу та самого себе.

За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні

ознаки психічного нездоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі:

відсутність уміння логічно мислити,

категоричність (стереотипність) мислення;

емоційна неврівноваженість,

афективна «тупість»,

злість,

ворожість,

підвищена тривожність тощо.

Серед особистісних властивостей можна виділити:

неадекватність самооцінки (нереально висока або низька),

зневіра у власних можливостях,

уникнення відповідальності за себе,

втрата самоконтролю або наявність гіперсамоконтролю,

послаблення волі.

У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любові до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.

Прислухайтесь до порад спеціалістів!

Батькам дітей з ООП !

Усі діти приходять в цей світ, щоб пізнавати його, але всі вони різні. Ми не можемо вплинути на те, якою саме народиться дитина – ми можемо лише співпрацювати з природою, щоб дозволити малюку розвинутися відповідно до його потенціалу та до його внутрішньої таємниці. Ми повинні простягнути руку допомоги тим, хто цього потребує, із розумінням сприйняти їх такими, якими вони є, проникнутись їхнім світом і допомогти їм разом з усіма пізнавати, розвиватись і навчатись.

За останні роки значно збільшилась кількість дітей, які мають проблеми зі здоров`ям. А батьки заклопотані щоденними турботами та засліплені бажанням якнайкраще матеріально забезпечити своє дитя, не помічають очевидного, що їхня дитина відрізняється від своїх однолітків: пізніше почала сидіти, стояти, говорити перші слова.

Важливо звернути увагу на те, як дитина спілкується з дорослим: чи вміє вона слухати і виконувати його завдання, чи може зосередитись на якомусь спільному з дорослим занятті, грі, чи може в разі труднощів скористатися допомогою і далі успішніше продовжувати заняття.

У батьків здебільшого немає можливостей для порівняння розвитку своєї дитини з розвитком інших дітей. Вони до поведінки, знань та пізнавальних можливостей дітей у дошкільному віці, чомусь, ставляться значно менші вимоги, ніж у шкільному. Усе це й призводить до втрати дорогоцінного часу, а необхідно якнайраніше звертатись до спеціалістів. Саме тому, будьте уважні до своїх чад: не зі сліпою любов’ю, а зі здоровим глуздом, спостерігайте за розвитком та поведінкою ваших малюків. Якщо ви вчасно виявите проблему, тим швидше ваша дитина отримає кваліфіковану допомогу.

Дорогі батьки, не припускайтесь помилки! Приділяйте більше уваги розвитку вашого чада в дошкільному віці, не сподівайтесь, що вона «переросте», «виправиться», «дорозвинеться».

Якщо дитина відвідує заклад дошкільної освіти, потрібно цікавитись та з`ясувати з вихователем, чи засвоює малюк програмовий матеріал, які має труднощі, чи вміє гратися з товаришами, виконувати доручення. Якщо в процесі гри дошкільник імпульсивний, спочатку робить, а потім тільки починає думати, якщо активність на заняттях не завжди цілеспрямована – йому важко зосередитися на своїй діяльності, не розуміє з чого почати, як продовжити розпочату справу, швидко відволікається. Ці особливості, а тим більше їх поєднання вже можуть виявитися тривожним сигналом неблагополуччя у розвитку вашого малюка.

Держава не стоїть осторонь у вирішення таких проблем. У закладах дошкільної освіти функціонують інклюзивні групи для дітей з особливими освітніми потребами, де надаються психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги кваліфікованими спеціалістами: вихователями, асистентом вихователя, практичним психологом, вчителем-дефектологом, вчителем-логопедом.

Діти з особливими освітніми потребами – це діти які мають відхилення психофізичного розвитку внаслідок порушення діяльності одного чи кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовленнєвого) а також внаслідок органічного ураження центральної нервової системи і потребують забезпечення додаткової корекційної підтримки в навчанні, що може бути надана дитині в умовах загальноосвітнього закладу освіти.

Основні види порушень психофізичного розвитку дітей дошкільного віку:

Затримка психічного розвитку (ЗПР) виражається в уповільненому темпі дозрівання різних психічних функцій.
Ранній дитячий аутизм – це неврологічний розлад, який порушує здатність дитини до усного спілкування.
Порушення мовлення (найпоширенішим порушенням мовленнєвого розвитку є дислалія) – порушення звуковимови, не пов’язане з вадами слуху чи розумового розвитку.
Порушення опорно-рухового апарату (ДЦП) часто поєднуються з розладами мовлення, нерідко зі зниженням інтелекту.

Освітній процес в групі, де є дитина з особливими освітніми потребами, організований таким чином, щоб максимально врахувати її індивідуальні потреби та психологічні особливості. Освітній простір в дитячому садку передбачає особистісно-зорієнтовані методи навчання, а це означає індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням всіх її індивідуальних особливостей: здібностей, особливостей розвитку, типу темпераменту, стану сімейної культури тощо. Час виникнення, глибина, особливості проявів відхилень у психічному розвитку дітей різні. Батькам, педагогам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення протягом перших шести років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання дитини в школі та в усьому її подальшому житті.

Батьки, памятайте, що це ваша дитина, і це найголовніше! Можливо, його розвиток буде відрізнятись від розвитку інших дітей. Але це не означає, що він менш цінний, менш повноцінний і менше потребує уваги та любові. Любіть свою дитину і отримуйте задоволення від цього. По-перше – це дитина, по-друге – це особлива дитина, пам’ятайте про це. Поєднання батьківської любові, терпіння та віри в свою дитину з одного боку,і систематична співпраця зі спеціалістами, гарантують позитивні результати та подолання проблем в розвитку вашої дитини.

Чому ґаджети роблять дітей вередливими, лінивими та понурими

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина була здоровою не лише фізично, але й психічно, варто звернути увагу на те, скільки часу вона проводить за комп’ютером чи в телефоні. Адже саме через це діти часто погано сплять, почуваються виснаженими та впадають в депресію.

Чи цікавилися ви коли-небудь, як ґаджети впливають на здоров’я вашої дитини? У цій статті ми розкажемо про те, що відбувається з малечею, яка забагато часу проводить зі смартфоном чи планшетом у руках.

Мозок дитини більш чутливий до використання електронних приладів (планшетів, телефонів, комп’ютерів), аніж більшість батьків можуть собі уявити. Тому вашому маляті потрібно провести не так багато часу з планшетом в руках, щоб це негативно вплинуло на розвиток його мозку.

Багато батьків вірять, що соціальні мережі, електронна пошта і навіть ігри не чинять на дитину такого ж згубного впливу, як перегляд фільмів зі сценами насильства, сексу й жахів. Однак більш ймовірно, що саме інтерактивне спілкування з комп’ютером викличе проблеми зі сном, перепади настрою й навіть порушення вищих функцій мозку, аніж перегляд телевізійних програм.

Отож, пропонуємо вам п’ять найпоширеніших наслідків надмірного захоплення дітей ґаджетами:

1. Порушення режиму сну

Яскраве світло від екрана монітора вночі створює помилкове враження, ніби надворі день. Це блокує вироблення гормону мелатоніну, який відповідає за регулювання добових ритмів людини.

Лише кілька хвилин із телефоном вночі можуть викликати затримку вироблення мелатоніну на кілька годин, що підвищує ризик розвитку гормонального дисбалансу й виникнення запальних процесів у мозку.

До того ж високий рівень збудження перешкоджає переходу у фазу глибокого сну, під час якого організм відновлюється.

2. Залежність

Багато дітей справді залежні від своїх електронних приладів, адже розваги, доступні за допомогою цих девайсів, стимулюють викид дофаміну — гормону задоволення. Мозку все одно, що спричинило цей викид: електронні прилади чи кокаїн — він хоче ще.

Однак якщо систему заохочення мозку надто часто експлуатувати, щоб отримати задоволення, її рівень чутливості поступово падатиме й наступного разу знадобиться ще більша стимуляція, щоб досягнути поставленої цілі. Так і виникає залежність.

Окрім цього, дофамін впливає на мотивацію людини і здатність фокусуватися на завданнях. Таким чином, навіть найменші зміни чутливості до дофаміну негативно впливають на емоційний баланс дитини.

3. Депресія

Результати досліджень показують, що яскраве світло від монітора в темний час доби може стати причиною депресії і навіть суїциду.

Дослідження, що проводилися на тваринах, свідчать про те, що світло монітора до чи після сну може спричинити депресію, навіть якщо тварина не дивиться на екран.

Варто зазначити, що деякі батьки дуже неохоче обмежують власних дітей у користуванні цими приладами, оскільки не хочуть зайвий раз засмучувати малечу. Насправді ж, прибравши телефони й планшети подалі від ліжка, ви захистите своїх дітей від багатьох проблем.

4. Стрес

Відповідно до результатів численних досліджень, часте використання електронних приладів сприяє виникненню стресу. Він викликає зміни на гормональному рівні, що призводить до підвищеного роздратування.

Наприклад, різко збільшується концентрація кортизола, який може стати як причиною стресу, так і його наслідком, тим самим формуючи замкнуте коло.

До того ж підвищена збудженість та залежність (від ґаджетів, алкоголю тощо) пригнічують активність лобних доль головного мозку — частини, що відповідає за настрій людини.

5. Зниження фізичної активності

Давно відомо, що прогулянки на свіжому повітрі, спілкування з природою, активність за межами власного дому запобігають виникненню стресу, покращують концентрацію та увагу, знижують рівень агресивності.

Отже, чим більше часу дитина проводить із електронними приладами в руках, тим менший позитивний вплив на неї природних регуляторів настрою.

Висновок

У світі комп’ютерів та Інтернету відгородження дітей від електронних приладів може здатися божевіллям. Насправді ж, якщо в дитини проблеми, то, залишаючи всі ці ґаджети на своїх місцях і гадаючи, що з їх допомогою вона відволічеться й розслабиться, ми робимо лише гірше.

А от відгороджуючи малечу (хоча б на деякий час) від усього цього, ми даємо її нервовій системі можливість відновитися й повернутися до нормального стану. У такий спосіб робимо перший крок на шляху до того, щоб допомогти дитині стати спокійною та стриманою, а це означає і більш щасливою.

Булінг - ми всі можемо допомогти це зупинити

“Булінг” – це агресивна поведінка, що зазвичай повторюється. Вона має за мету завдати шкоду, викликати страх або тривогу, або ж створити негативне середовище у школі для іншої особи.

Наслідки булінгу виходять далеко за межі школи і шкільного двору. Якщо ви мати/батько чи опікун, дізнайтеся, на що ви повинні звертати увагу, що ви можете зробити, і куди ви можете звернутися за допомогою.

Чи це булінг, якщо моій дитині не завдано фізичного болю?

Булінг може виявлятися у багатьох формах. Він може бути:

• фізичним – завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності

• словесним – обзивання, глузування або висловлювання, якими ображається стать, раса або сексуальна орієнтація

• соціальним – виключення інших із групи чи розповсюдження пліток або чуток

• в письмовій формі – написання записок або знаків, що є болючими чи образливими

• електронним (загальновідомий як кібербулінг) – розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів (наприклад, надсилання СМС) і сайтів соціальних мереж.

Булінг є неприпустимим незалежно від того в якій формі він виявляється.

Типи булінгу

Чи конфлікт є те ж саме, що і булінг?

Іноді люди плутають конфлікт із булінгом, але це є різні речі.

КОНФЛІКТ ВИНИКАЄ, КОЛИ МІЖ ДВОМА ЧИ КІЛЬКОМА ОСОБАМИ ІСНУЄ НЕЗГОДА, РОЗБІЖНІСТЬ ДУМОК АБО РІЗНІ ПОГЛЯДИ. КОНФЛІКТ МІЖ УЧНЯМИ НЕ ЗАВЖДИ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ Є БУЛІНГ. ДІТИ У РАННЬОМУ ВІЦІ ВЧАТЬСЯ РОЗУМІТИ, ЩО ІНШІ ЛЮДИ МОЖУТЬ МАТИ ІНШУ ДУМКУ, НІЖ ЇХ ВЛАСНА, АЛЕ РОЗВИТОК ЦІЄЇ ЗДАТНОСТІ СПРИЙМАТИ ІНШУ ТОЧКУ ЗОРУ ПОТРЕБУЄ ЧАСУ, І ЦЕЙ ПРОЦЕС ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ДО ПОЧАТКУ ПОВНОЛІТТЯ

Конфлікт стає булінгом, лише коли він повторюється знову і знову, і існує дисбаланс сил. З часом може з’явитися схема поведінки, за якої особа, що поводиться агресивно у конфлікті, продовжує це робити або навіть загострює конфлікт. Особа, на яку спрямований агресивний конфлікт, може почуватися

все менше і менше здатною висловити свою думку і все більше і більше безсилою. Саме тоді негативний конфлікт може перейти у булінг.

Школа буде реагувати на булінг і конфлікт по різному. Наприклад, у разі конфлікту працівник школи може спробувати зібрати учнів, щоб кожен з них розповів свою версію подій, і допомогти їм спільно вирішити ситуацію.

У випадку булінгу директор школи розгляне доцільність накладання прогресивних

дисциплінарних заходів, які можуть передбачати відсторонення від занять або виключення зі школи.

Чи хлопці і дівчата проявляють булінг однаково?

Схильними до булінгу можуть бути як хлопці, так і дівчата. Хлопці частіше вдаються до фізичного булінгу, а дівчата у більшості випадків застосовують більш непрямі дії, такі як розповсюдження пліток про однокласників, або ж ізолювання останніх шляхом виключення із спільної діяльності або груп. Проте з віком, як хлопці, так і дівчата більше вдаються до словесного і соціально гобулінгу.

Як дізнатися, чи моя дитина/підліток є жертвою булінгу?

Ваш підліток не обов’язково вам скаже, що виникла проблема, і може використати такий термін як “настирливе приставання” замість “булінгу” для опису такої поведінки. Підлітки часто воліють самі вирішувати свої проблеми. Вони можуть подумати, що це вас засмутить, що ви заберете їх технічні пристрої, такі як мобільний телефон, або їх може просто бентежити, якщо їх батьки втручатимуться.

Навіть якщо ваша дитина про це не говорить, ви можете побачити ознаки того, що вона є об’єктом булінгу. Ось деякі ознаки, на які потрібно звертати увагу:

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати чи почуватися хворими у шкільні дні.

• Вони можуть не хотіти брати участь у спільній діяльності чи соціальних заходах з іншими учнями.

• Вони можуть поводитися інакше, не так, як звичайно.

• Вони можуть раптом почати губити гроші чи особисті речі, або ж приходити додому у порваному одязі чи з поламаними речами і при цьому дають неймовірні пояснення.

• Підлітки, які є жертвами булінгу і/або приставань, можуть також почати говорити про те, щоб кинути школу, і починають пропускати заходи, в яких приймають участь інші учні.

Моя дитина є жертвою булінгу. Що мені робити?

• Вислухайте свою дитину і запевніть її, що вона має право бути у безпеці.

• Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте, що і коли трапилося.

• Допоможіть вашій дитині зрозуміти, що є різниця між “донести”, “пліткувати” чи “розповісти” і доповісти. Щоб доповісти, потрібна сміливість. Доповідають не для того, щоб створити проблеми для іншого учня, а для того, що захистити всіх учнів.

• Домовтеся про зустріч для бесіди з учителем вашої дитини/підлітка, іншим вчителем, якому ваша дитина/підліток довіряє, або директором чи заступником директора школи.

• Хоча це й важко, намагайтеся зберігати спокій, щоб ви могли підтримати вашу дитину і запланувати разом з нею порядок дій.

• Дотримуйтеся свого плану. Слідкуйте за поведінкою вашої дитини. Якщо ваші зустрічі з персоналом школи не допомогли зупинити булінг, прийдіть до школи ще раз і поговоріть з директором. Виконуйте ті кроки, що були узгоджені на зустрічі.

• Поговоріть з інструктором або тренером, якщо булінг має місце під час позашкільної діяльності чи спортивних заходів.

• Зверніться до поліції, якщо булінг містить кримінальну поведінку, таку як напад із сексуальною метою або застосування зброї, або якщо загроза безпеці вашої дитини знаходиться у самій громаді, а не у школі.

Як я можу допомогти своїй дитині справитися із булінгом?

Співпрацюючи зі школою, щоб допомогти своїй дитині чи підлітку подолати проблему булінгу, ви показуєте власним прикладом і відкрито заявляєте, що булінг – це погано.

Незалежно від віку, ви можете допомогти, заохочуючи свою дитину говорити з вами про булінг і даючи такі поради:

• Зберігай спокій і обійди ситуацію.

• Розкажи дорослому, якому ти довіряєш – вчителю, директору, водію шкільного автобуса чи завідувачці їдальні про те, що трапилося, або повідом про це анонімно.

• Поговори про це із своїми братами чи сестрами, або з друзями, щоб тобі не здавалося, що тиодинокий.

Чи може бути, що моя дитина є нападником булінгу проти інших?

Діти, які знущаються з інших, часом це роблять і вдома, і в школі. Придивляйтеся і прислухайтеся до того, що відбувається у вашій власній родині. Чи є ознаки того, що хтось з ваших дітей постійно ображає і залякує свого брата чи сестру?

Діти, які знущаються з інших, іноді можуть бути агресивними і погано поводитися вдома, вони можуть не виявляти поваги до домашніх правил. Якщо вас тривожить можливість того, що ваша дитина може бути нападником булінгу проти інших, приглядайтеся до того, як вона взаємодіє з братами чи сестрами і з друзями, коли вони приходять до вас додому. Якщо вона видається агресивною, не ладнає з іншими або не виявляє емпатії – це також можуть бути ознаки того, що вона займається булінгом інших у школі.

Діти, які фізично знущаються з інших учнів, також можуть приходити додому із синцями, подряпинами і порваним одягом. У них раптом може з’явитися більше грошей на витрати, ніж звичайно, або ж нові речі, які вони, зазвичай, не могли б собі дозволити. Вони також можуть “грубо говорити” про інших учнів.

Поведінка булінгу може розвиватися протягом тривалого часу в результаті великих змін, втрат чи негативних переживань у житті дитини чи підлітка. Чи хтось із ваших дітей нещодавно мав переживання такого роду?

Подумайте про те, як проблеми і конфлікти вирішуються у вашому домі. Чи ви розмовляєте про проблеми з позитивної точки вирішення як одна родина? Важливим засобом попередження булінгу є подати гарний особистий приклад і показати своїй дитині, як долати труднощі без використання сили чи агресії.

Також важливо розповісти своїм дітям, що таке булінг. Ви повинні описати різні типи булінгу і пояснити, що це є болючим і шкідливим. Дайте своїй дитині знати, що булінг – це погано, і що за будь-яких обставин це є неприпустимою поведінкою.

Емпатія – це здатність розуміти і поділяти е